Церква ЄХБ м.Ужгород

Палати, Зростати, Спасати

flickr facebook twitter digg stumbleupon feed

Проповіді

Найбільша любов

  • PDF

alt

Ісая 49:15-16: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе! 

Детальніше...

 

Ви приймете силу

  • PDF

alt

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8).

Детальніше...

 

Доцентрова сила Воскресіння!

  • PDF

alt

«Двоє з них ішли того дня до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус …  Вставши, тієї ж години повернулися до Єрусалима, знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними» (Лук.24:13 - 33)

Детальніше...

 

Суть вечері Господньої

  • PDF

alt

Для деяких християн вона перетворилася тільки на причастя, для інших - тільки на спомин, для третіх - тільки на символ, проте Вечеря Господня - це широке явище. 
1. Сповіщення
 «кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, - СМЕРТЬ ГОСПОДНЮ ЗВІЩАЄТЕ» (1Кор. 11:26). Тобто кожного разу, коли на наших богослужіннях переломлюється хліб і розноситься чаша, відбувається сповіщення смерті Господньої. Сповіщати - значить відкрито і голосно говорити, оголошувати для загального відома. І таке сповіщення відбувається під час Вечері Господньої не тільки з кафедри, коли проповідується Слово Боже про страждання і смерть Ісуса Христа, але й самою присутністю на столі хліба і чаші.
Чому ж смерть Христа варта того, щоб її сповіщати, тобто говорити про неї всім навколишнім? У нашому земному житті ми пізнаємо смерть Христа лише частково, але достатньо знати про смерть Христа те, що ми знаємо тепер, щоб стати спадкоємцями вічного життя і всього того, що Бог приготував для тих, хто люблять Його. Писання стверджує, що Христос саме смертю Своєю знищив «того, хто має владу смерті, цебто, диявола» і визволив тих, «хто все життя страхом смерті тримався в неволі» (Євр. 2:14-15). Смерть Ісуса Христа сповіщається тому, що вона ДАЄ ВСІМ ЖИТТЯ.
Таким чином, сповіщення смерті Ісуса Христа — це дуже істотна євангелізаційна місія святої Трапези Господньої, пов'язана зі Словом, що дає життя, і життя з надлишком.
2. Спомин
Переломлюючи хліб пам'ятної ночі Таємної Вечері і пропонуючи чашу, Христос заповідав: «Це робіть на СПОМИН ПРО МЕНЕ!» (1Кор. 11:24-25). Тобто Ісус хотів, щоб, здійснюючи хлібопереломлення, Його послідовники пам'ятали про Нього. Але чи можуть учні забути про Христа? Хіба кожен істинно віруючий, будучи членом Тіла - Церкви Христової, не повинен постійно пам'ятати про Нього? Безумовно, кожний християнин, де б він не знаходився: чи на богослужінні, на роботі, у тихі хвилини молитви чи на галасливих міських вулицях, скрізь повинен згадувати про Христа і жити Ним. Але Господь дуже добре знав наше гріховне єство. Не даремно Він попереджував Своїх учнів: «Пильнуйте... бадьорий бо дух, але немічне тіло» (Мт. 26:41). Ніякі інші спогади не можуть замінити спогадів про Христа. Тим, хто носить ім'я Христа належить у першу чергу згадувати про Нього! Знаючи нас і передбачаючи можливі ухили, Ісус установив, щоб спомин про Нього був зафіксований у свідомості учнів, у тому числі й видимими матеріальними знаками — хлібом і чашею з вином, тобто тим, що в Палестині можна було зуст¬ріти щодня в кожному домі.
— Згадуючи про Христа під час Вечері, слід мати на увазі дуже важливий аспект: ми згадуємо про Нього не як про померлого Вчителя, який ще й дотепер знаходиться в труні. Спомин на Вечері – це пам'ять – зустріч з воскреслим і реально присутнім серед нас Учителем.
Християни перших століть згадували про Нього саме так, тому для богослужіння з Вечерею Господньою вони збиралися завжди першого дня в тижні, коли Христос воскреснув, а не в п'ятницю, в день Його смерті (Дії. 20:7). Тобто Ісуса слід славити і згадувати як Того, Хто завжди живий і Хто завжди присутній серед обраних Його (Мт. 28:20). Тому так важливо під час Вечері Господньої не тільки спові¬щати смерть Христа, але й особливим чином згадувати про Нього, радіючи Його реальній присутності серед учасників трапези.
3. Причастя (спільність)
—Для Апостола Павла було цілком очевидно, що заповідь хліболамання є явищем, в якому стикаються два світи: світ видимий (матеріальний), представлений хлібом і чашею, і світ невидимий (духовний), в якому явлені Тіло і Кров Христа. Тому Павло звертається до коринтян зі словами: «...судіть самі, що кажу я. Чаша благословення, яку благословляємо, - чи не спільнота то крові Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він Тіла Христового? Тому, що один хліб, тіло одне - нас багато, бо ми всі спільники хліба одного», в іншому перекладі - „всі причащаємося з одного хліба" (ІКор. 10:15-17).
Розуміння того, як співвідносяться між собою хліб і Тіло Христове, вино і Кров Христа, було важким не тільки для коринтян або юдеїв у Капернаумі, де Ісус сказав: «...Якщо ви споживати не будете Тіла Сина ЛЮДСЬКОГО Й ПИТИ не будете Крові Його, то в собі ви не будете мати життя» (Ів. 6:53), але і для всіх подальших поколінь християн. Так і сьогодні, приймаючи Хліб і Чашу, люди духовно, а не тілесно, приєднуються до Тіла і Крові Христової.
4. Подяка
—Одним із найбільш яскравіших і сильних почуттів, які викликає Вече¬ря Господня у нас, що беруть у ній участь, є почуття великої подяки. Дійсно, «ПОДЯКУ ВІДДАВ» (1Кор. 11:24) - це перше слово, з якого почалася Вечеря Господня в таємній єрусалимській світлиці.
Подяка - це почуття, властиве не тільки Вечері Господній. Хтось сказав: «Подяка - це повітря, яким живе Церква». Священне Писання закликає: «Подяку складайте за все» (1Сол. 5:18). Але подяка, яку переживають люди під час Хліболамання, істотно відрізняється від звичної подяки перш за все тим, що це першооснова всіх подяк. Вона не стільки є подякою за певний дар Божий, скільки подякою за саме становище віруючого як дитини Божої.
— Подяка на Вечері Господній це, як говорять, «досвід раю». Вона ніби переносить нас до престолу, який бачив Апостол Іван в Об'явленні, будучи на острові Патмос, і сполучає з гімном, що підносить «славу, і честь, і подяку Тому, Хто сидить на престолі, і вклоняються Тому, Хто живе віки вічні» (Об. 4:9). Це більше, ніж подяка безгрішного Адама, який бачив Бога тільки як Творця і Вседержителя, але це подяка відкупленої й усиновленої людини, що має досвід відступу і вільного обрання Бога.
5. Спілкування
Вечеря Господня завжди проводилася не як індивідуальна, особиста, а як загальна, спільна трапеза. Немисли¬мо, щоб вона здійснювалася як споживання хліба тільки для себе. Спільне ж споживання хліба завжди є спілкуванням.
Христос із мудрістю великого Вчителя зумів перетворити пас¬хальну трапезу на істинне спілкування. Це було спілкування учнів з улюбленим Наставником, а також їхнє спілкування один з одним. Скільки чудових уроків одержали вони того вечора! Скільки таємних і незбагненних істин було їм відкрито! Кульмінацією їхнього спілкування, поза сумнівом, був момент, коли Христос переломив хліб і подав його учням. На спільність віруючих під час Вечері прообразно вказують піднесені для благословення хліб і чаша.
—Тому, коли ми приймаємо шматочок того самого хліба, що і брат який стоїть поряд, чи можемо ображатися на його, можливо, необе¬режно сказане слово або необачний вчинок?! Адже ми споживаємо спільну трапезу - один хліб!
— Отже, Вечеря Господня утверджувалася як спілкування і відбувається як спілкування. Вона встановлена, щоб обновляти нашу єдність із Христом і один з одним. Отже, Вечеря Господня - це трапеза миру і єдності.
6. Освячення
Павло вказує на освячувальну дію Вечері Господньої: «Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули» (ІКор. 11:28-30).
У цих словах постає вже не загальноцерковний бік Вечері Господньої, а глибоко індивідуальна її особливість. Споживання Трапе¬зи Господньої проводить особисте очищення і освячення кожного члена Тіла - Церкви Христової через відсікання небажаних Господові проявів і почуттів. 
—Цілюща сила Христа іноді виявляється смертоносна для тіла. Але винна в цьому сама людина, якщо вона не випробує себе, а, нази¬ваючись ім'ям Христовим, залишається в недоліках і костеніє в гріхах. Тому результат споживання хліба і вина на Вечері Господній іноді є картиною, описаною Апостолом Павлом у посланні до церкви у Коринті: «Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули» (1Кор. 11:30).
Підсвідомо відчуваючи таку очищувальну дію Вечері Господньої, деякі, знаючи за собою щось гріховне, ухиляються від участі в ній. Але якщо людина нічого не виправляє у своєму житті і не думає виправляти, але відчуваючи можливість покарання від Господа, ухиляється від Нього, то вона подібна до хворого, який не хоче лікуватися. Краще для такої людини каратися від Господа тут, на землі, і в стражданнях тіла увійти до Царства Небесного, ніж, ухилившись від покарання, безболісно прожити земне життя і опинитися поза брамою вічності. Тому Павло пише: «Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б. Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено зі світом» (1 Кор. 11:31-32). Таким чином, не слід без крайньої необхідності утримуватися від участі у Вечері Господній.
Таким чином, хоча освячувальна дія Вечері Господньої - один із найтаємніших і незбагненних проявів цієї заповіді, але Священне Пи¬сання і досвід Церкви говорять, що її виконання сприяє відділенню від гріха і зміцненню в благодаті.
7. Запорука прийдешнього
Ісус Христос, встановлюючи Вечерю Господню, вимовив: «Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від плоду цього виноградного АЖ ДО ДНЯ, коли з вами його новим питиму в Царстві Отця Мого» (Мт. 26:29). Та¬ким чином, участь у цій трапезі оновлює надію християн на Царство Небесне, в якому відбудеться остаточне оновлення всього існуючого у світі. У цьому значенні Вечеря Господня це передчуття бажаного Царства, і в певному значенні вона є передостанньою, оскільки наступна може бути повним торжеством у Небесах, на яке вказував Господь Ісус Своїм учням: «Я вам заповідаю Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм» (Лк. 22:29-30). Саме тому Апостол Павло указував, що брати участь у трапезі на землі Церква Христова буде «аждоки Він прийде!» (1Кор. 11:26).
Вечеря Господня є не тільки передчуттям таємного Царства Бо¬жого, але й запорукою його, здійснюючи підготовку до цього Цар¬ства і сходження до Нього. Вона є запорукою майбутнього визволення людського тіла, яка подається у видимій, відчутній, тобто матеріальній формі.
Христове Тіло — це єдине Тіло, Яке перемогло смерть і восторжествувало над тлінням. І тому, причащаючись Тіла і Крові Христа приймаючи хліб і вино, люди приєднуються до Христової перемоги над смертю. І як смерть не змогла утримати Господа нашого, так вона не зможе утримати і наше тіло в день пришестя Ісуса Христа за своїми відкупленими.
Приймаючи хліб і вино, а вірою причащаючись до Тіла і Крові Христа, діти Божі отримують наочну запоруку майбутнього визволення власного тіла.
Опрацював М.Балога
 
 
 
You are here